Що таке біодоступність мікроелементів

Біодоступність або ж біологічна доступність мікроелементів — це ступінь та швидкість, з якою організм їх засвоює та використовує. Вимірюють її у відсотках: наприклад, 25% біодоступність означатиме, що лише 25 відсотків від загальної кількості мікроелемента засвоїться організмом. Біодоступність залежить від багатьох факторів, перший серед яких — хімічна форма мікроелемента. Найчастіше зустрічаються наступні форми:

1. гліцинат,
2. малат,
3. таурат,
4. оксид,
5. лактат,
6. фосфат,
7. піколінат,
8. карбонат тощо.

Та найбільш біодоступною формою вважаються цитрати — це сполуки мінералів з лимонною кислотою, котра допомагає клітинам тіла виробляти та використовувати енергію. Вона відіграє вирішальну роль в циклі Кребса, який також називають циклом лимонної кислоти. В цьому циклі лимонна кислота виступає початковою молекулою, яка проходить серію хімічних реакцій, котрі врешті ведуть до створення АТФ — основної енергетичної молекули клітин. Висока біодоступність цієї форми пояснюється ще й тим, що цитрати належать до карбоксилатів харчових кислот – саме ці сполуки природно синтезує організм людини й використовує в обмінних процесах. 

Біодоступність цитратів, отриманих хімічним шляхом, сягає 25-35%. Донедавна це вважалось максимальним показником, проте нові технології виробництва дозволили в рази збільшити біодоступність біологічних добавок. Так з'явився ще один фактор, від якого залежить біодоступність мікроелементів — спосіб їхнього виготовлення.

Класичним способом є хімічний: наприклад, щоб отримати цитрат кальцію, лимонну кислоту нейтралізують гідроксидом кальцію. В результаті виникає не лише цитрат кальцію, але й побічні продукти хімічних реакцій, які не несуть жодної користі й додатково навантажують систему детоксикації. До того ж технології хімічного виробництва є дорогими, неекологічними та дуже витратними. А біодоступність синтезованих таким чином продуктів не перевищує 35%.

Інноваційним способом є фізичний метод з використанням передових нанотехнологій, що не передбачає будь-яких хімічних реакцій. Нанотехнології дозволяють отримувати продукти без баластних речовин з максимальними показниками біодоступності — вона сягає 80-90%. Поєднання цитратної форми та нанотехнологій дозволяє створювати добавки з рівнем біодоступності харчових продуктів — наприклад, магній з їжі засвоюється на 90% й більше. 

Отже, 2 ключових фактори біодоступності – форма препарату та спосіб його виготовлення. Однак навіть найякісніша добавка може не мати очікуваного ефекту через проблему засвоєння.

По інший бік біодоступності

Декларована висока біодоступність якогось мікроелемента — не гарантія того, що він буде засвоєний саме в такій кількості. Тому що на якість засвоєння впливає не лише хімічна форма біологічно-активних добавок, але й стан шлунково-кишкового тракту людини. Застій жовчі, запалення жовчного міхура та запальні процеси в кишківнику, незбалансоване харчування, нездоровий мікробіом — через це організм не здатен засвоювати мікроелементи в достатній кількості. Ані з їжі, ані з біологічно активних добавок.

Навіщо добавки, якщо є їжа?

Разом з поширенням дефіцитної теорії хвороб також активно культивується думка про те, що всі мікроелементи в потрібній кількості можна отримати з їжі. І це дійсно можливо за умови, що ШКТ людини ідеально працює, а харчові продукти — цільні й нутрієтивно щільні. Та необхідно враховувати декілька факторів:

1. Мати цільні продукти в раціоні все складніше. Численні цикли перероблювання, заморожування знижують харчову цінність продуктів. Тому напівфабрикати значно поступаються стравам, приготованим власними руками зі свіжих продуктів. Готувати які зрештою виходить дорожче й довше.
2. Навіть цільні продукти не такі поживні, як 50 років тому. Через інтенсивні технології виробництва ґрунти швидко біднішають. Використання пестицидів вбиває не лише шкідників рослин, але й мікробіом, який бере участь в колообігу поживних речовин, тому запаси мінералів в посівних землях не відновлюються в належній кількості.
3. Все складніше знайти людей з ідеально налаштованим ШКТ. На якість засвоєння мікроелементів з їжі можуть впливати будь-які запальні захворювання ШКТ – виразка шлунку, холецистит, панкреатит, коліт тощо. Маючи хвороби шлунка, кишківника, травних залоз, людина фізично не здатна отримати весь запас мікронутрієнтів навіть з найкориснішої їжі. Разом з тим наявність запальних хвороб додатково збільшує потребу людини в мікроелементах.

Що робити в такому випадку?

В будь-якому разі варто наповнювати раціон цільними, здоровими продуктами, щоб забезпечити постійне надходження мінералів та мікроелементів. Однак відновити дефіцити мінералів складніше: найефективніше це робити з допомогою наших біологічно активних добавок. Адже вони мають максимальну біологічну доступність — 80-90%, що обумовлена не лише цитратною формою, але й фізичною технологією виробництва з нанотехнологією високоактивних мікронутрієнтів.